Зухвалий СЕРПЕНЬ

Без-имени-11

Зухвалий СЕРПЕНЬ
— Дівчино, я можу пригостити Вас кавою?
Почулося? Мабуть. Йду далі.

— Дівчино, почекайте, будь ласка, та куди ж Ви тікаєте!
Я? Тікаю? Це смішно.Обернулася. Чоловік років 40, можливо трохи старший.

— Вибачте, це Ви мені? — дурне запитання, голова працює в іншому напрямку. Попереду важлива зустріч.

— Звісно! — усміхається й дивиться в очі.
О, Господи, цього ще не вистачало… Як невчасно. Зовсім не налаштована на флірт. А він нічого такий, симпатичний.

— Давайте з кимось іншим, у мене плани.
— Знаєте, я звик сам вирішувати, з ким мені пити каву, — усміхається.
— Ось і я звикла, — теж усміхаюся.
— Отже, домовились?

Гей, хлопче, гальмуй. Я зазвичай люблю рішучих, але ти порушуєш.
— Про що домовилися? — включаю «ручника».
— Про каву, дівчино. Будь ласка, я Вас довше вмовляю.
— Навіщо? (обожнюю «ручник»!)
— Тому, що…, — секунду мовчить, підбираючи аргументи, — мені подобаються Ваші очі.

Ех, банально. Розчарував. Але почав непогано! Другий шанс.
— І? — роблю запитливо паузу.
А в голові проноситься: пів години до важливої зустрічі, презентую проєкт, замовник серйозний, пунктуальність мій пунктик.

Як на зло, довго не могла підібрати туфлі.
Потім машина сповістила, що потрібен бензин.
Й ось я на заправці, поспішаю й раптом цей… зухвалий із кавою…
Ото вже…
Він щось говорить. Ловлю лише: «Ви мене вразили»…

— Чоловіче, якщо я затримаюся на цій заправці ще хоча б на хвилину, то вражати доведеться потенційних роботодавців своїм резюме, розумієте?
— Спізнюєтеся? — питає співчутливо.

Бінго! Логіка наше ВСЕ!
Якось так.
— Добре, не в моїх правилах тягнути за руку, диктуйте номер телефону, я подзвоню ввечері.

Так, він мені подобається. Своєю зухвалістю. Тільки ось цей постійний контакт очима… Не вчили перемикатися?
— Вечір зайнятий.
— Ким?
— Ви не знайомі.
— Тоді поставте мене в режим очікування.
— Навіщо все це?
— Відповім, взамін на номер, домовилися?
— Домовилися.

А з ним цікаво. Якби не обставини, цілком міг би вийти гідний батл.
— Мене вразила Ваша внутрішня свобода.
— Відповідь ні про що, вибачте, — кажу, трохи нахиляючи голову. Вивчаю.
— Повірте, я зараз максимально щирий. У Вас усе на обличчі. Й очі видали. Я вражений. Ні, захоплений! Люблю, коли жінку не хвилює думка оточуючих.
Так, здається в нас оратор прокинувся! Боже ж ти мій! Моя іронія танцює сальсу.

— Я виконав умову? Диктуйте номер.
Диктую. Домовленість дорожча за гроші. Можна буде просто не брати слухавку. Мабуть… Усміхаюся.

— До побачення, — дивлюся на годинник, фактично, запізнилася, — Ви зіпсували мій день.
— Я вибачусь ввечері.
— Подумаю.
— Про мене?
Крейзі!!!
Про свої конкурентні переваги, коли буду складати резюме, — кажу, прямуючи до машини.

Чую слідом:
— Акуратно на дорозі. Дивіться в дзеркала, дівчино! Ваша перевага у внутрішній свободі, пам’ятайте! До вечора!

Усміхаюся. Нормально так, почався день. Несподівано. Хоча, приємно.
Їду. Повертаюся в реальність. Я запізнилася, це факт. Шеф скаже лаконічно й коротко. Гаразд, переживемо.

Червоний. Зупиняюся. Вирішую підфарбувати губи.
Дивлюсь у дзеркало.
Секунда… Друга…
Ступор.
Вдих. Видих. Колапс!!!

Читайте також: 

З дзеркала на мене дивиться молода, симпатична жінка, у якої, під очима наклеєні патчі!!! Яскраві, золоті!!! Ті, що мали трохи освіжити шкіру. Ті, що жінки використовують вранці, збираючись на роботу. Але дома!!! Дома, а не на вулиці! А я поспішала, клеїла в машині.

Так хто ж знав, що буде позапланова заправка! Вискочила…
Усе стало на свої місця.
Внутрішня свобода…
У Вас усе на обличчі… Й очі видали…
Не хвилює думка оточуючих…
Всесвіт!!!

Знаєш, що?
ДЯКУЮ!
… Зелений.
Поїхали, дівчатка!
З прийняттям внутрішньої свободи.
У наш зухвалий СЕРПЕНЬ!

Автор:Олена Горовенко

Жіноче кафе
Фото з відкритих джерел

Оцініть статтю